А ви пам’ятаєте радянський Новий рік, той самий, коли мами копітко шили костюми і майстрували корони САМІ, збирали подарунки, “доставили” іграшки і жерствовали найдорожчим для кращого вбрання Сніжинки – фатою.

На фото я в другому ряду другий зліва.

Всі фотографії того часу в чорно-білому кольорі. Діти дивляться, хто куди. Мішура на живих ялинках. В руках іграшки, а кожна друга дівчинка – сніжинка. У всіх була така манія! Я хотіла бути сніжинкою в дитячому саду, в першому класі, в другому, в третьому і навіть п’ятому, поки не виросла і не захотіла стати Сніговою королевою. (ну, повинні ж сніжинки колись виростати). Для мого вбрання на мамину фату були пришиті сніжинки. І я виблискувала. довгих 6 років у цьому вбранні! Куди він пропав тепер – не знаю. Але дуже б я хотіла на нього подивитися. Хоча зараз дивлюся на свою п’ятирічку і не вірю, що я готова заради неї пожертвувати своєю чудовою фатою. Вірніше, не задля неї, а задля цього безглуздого новорічного костюма. Вірніше, навіть не так! Я не готова пожертвувати цією дорогою річчю заради пустоти. Адже тепер майже кожен костюм просто куплений в елітному ательє або дитячому гіпермаркеті, місця за кращих костюм майже не дають, а якщо й дають, що всі давно проплачено, так, так, навіть у дитячому садочку дітки хочуть займати головні призові місця і бути вище всіх! Не важливо якою ціною!

Так про що це я? Про Радянському Новий рік. Тоді й Дід Мороз був вище, і подарунки довгоочікуваніші і вірші вчити починали ще в жовтні. Вірили, що дива трапляються! Давайте повіримо в них і зараз. Для цього всього лише потрібно дістати з шафи мамину фату і пришити сніжинки. Вони врятують будь-Новий рік! З наступаючим!

Стаття бере участь у конкурсі “Новорічна історія – Діду Морозу”